Віктор Франкл: життя, логотерапія і пошук сенсу

Віктор Франкл був віденським психіатром, який пройшов через чотири нацистські табори і після війни написав одну з найчитаніших книжок XX століття про те, як людина витримує нестерпне. Його метод, логотерапія, будується на простому питанні: заради чого ви живете? Далі його біографія, основні ідеї і те, що про них кажуть дослідження.

Хто такий Віктор Франкл

Франкл народився 26 березня 1905 року у Відні, другим із трьох дітей. Батько, Ґабріель Франкл, був міністерським службовцем, мати Ельза походила з Праги. Уже в 15 років Франкл прочитав публічну лекцію «Про сенс життя», а підлітком листувався із Зиґмундом Фройдом.

1924 року він почав вивчати медицину у Віденському університеті і якийсь час входив до кола Альфреда Адлера. 1926 року вперше вжив слово «логотерапія» (від грецького logos, «сенс»), а 1927 року розійшовся з Адлером, який не прийняв його поправок до своєї теорії.

Робота до війни: запобігання самогубствам

Молодий лікар займався тим, що сьогодні назвали б профілактикою суїциду. У 1928-1929 роках він організував у Відні безкоштовні консультації для молоді, а 1930 року провів кампанію підтримки школярів наприкінці навчального року. За даними Інституту Франкла, кількість самогубств серед учнів тоді помітно знизилася.

З 1933 по 1937 рік він керував відділенням для жінок після спроб самогубства в психіатричній лікарні Штайнгоф і приймав близько 3000 пацієнток на рік. Цей досвід важливий для розуміння його ідей: про втрату сенсу він писав не як філософ, а як лікар, який щодня бачив її наслідки.

Роки в концтаборах

Після аншлюсу Австрії 1938 року його приватну практику закрили. З 1940 року Франкл очолював неврологічне відділення Ротшильдівської лікарні, де лікували тільки євреїв. За даними його інституту, він ставив хибні діагнози, щоб урятувати психічно хворих пацієнтів від нацистської програми вбивств. Він мав американську візу, але дозволив їй утратити чинність, щоб не залишати батьків.

У цій лікарні він познайомився з медсестрою Тіллі Ґроссер і одружився з нею. У вересні 1942 року подружжя разом із батьками Франкла депортували до ґетто Терезієнштадт. Приблизно за пів року батько помер там від виснаження.

1944 року Франкла, його дружину і матір перевезли до Аушвіцу. Мати загинула в газовій камері одразу після прибуття. Тіллі відправили до Берґен-Бельзена, вона не пережила війни. Самого Франкла відібрали на роботи і перевели до Кауферинга, а потім до Тюркгайма, філій табору Дахау в Баварії. Там він захворів на тиф і, щоб не заснути і не загинути від судинного колапсу, ночами відновлював на клаптиках паперу рукопис своєї книжки.

27 квітня 1945 року Тюркгайм звільнили американські війська. Повернувшись до Відня, Франкл за кілька днів дізнався, що загинули дружина, мати і брат Вальтер, убитий в Аушвіці разом із дружиною.

Життя після війни

1946 року Франкл став керівником Віденської неврологічної поліклініки і пропрацював на цій посаді 25 років. 1947 року він одружився з Елеонорою Швіндт, у грудні в них народилася донька Ґабріеле. 1948 року захистив дисертацію з філософії, а його підхід стали називати «третьою віденською школою психотерапії» (після Фройда і Адлера). З 1955 року він був професором Віденського університету, викладав у США, зокрема в Гарварді. Помер 2 вересня 1997 року від серцевої недостатності.

Книжка «Людина в пошуках сенсу»

1946 року Франкл за дев’ять днів продиктував книжку «Психолог у концтаборі». У США вона вийшла 1959 року під назвою «Від табору смерті до екзистенціалізму», а пізніше стала відома як «Людина в пошуках сенсу». Українською її видавали під назвою «Людина в пошуках справжнього сенсу. Психолог у концтаборі». 1991 року Бібліотека Конгресу США включила її до списку десяти найвпливовіших книжок в Америці.

Перша частина книжки розповідає про табір зсередини, очима лікаря-в’язня. Франкл не пише історію Голокосту: він спостерігає за собою та іншими і ставить питання, чому одні люди зберігали внутрішню опору, а інші її втрачали. Його відповідь: навіть коли відібрано майже все, людина зберігає свободу обрати своє ставлення до того, що відбувається. Друга частина коротко викладає основи логотерапії.

Варто пам’ятати, що це свідчення однієї людини, осмислене через її власну теорію. Книжка не описує досвіду всіх в’язнів і не стверджує, що вижити допомагала сила духу: у таборах гинули люди з будь-якими переконаннями.

Що таке логотерапія

Логотерапія виходить із того, що головна рушійна сила людини полягає в прагненні до сенсу. Фройд ставив у центр прагнення до задоволення, Адлер прагнення до влади і значущості, Франкл прагнення зрозуміти, заради чого жити. Логотерапію часто зараховують до екзистенційної психотерапії, де головними темами є свобода, відповідальність і сенс. Коли цей пошук заблоковано, людина може відчувати порожнечу, і, за описом Інституту Франкла, це пов’язано із залежностями, агресією, депресією і суїцидальними думками.

Кілька принципів:

• Людина не повністю визначена обставинами. Вона може зайняти позицію щодо своєї біології, минулого і ситуації.
• Сенс не дається готовим. Терапевт не каже клієнтові, в чому сенс його життя, а допомагає знайти його самому, і він різний для кожної людини і кожної ситуації.
• Сенс можна знайти трьома шляхами: через справу, яку ви творите, через переживання (любов, природа, мистецтво, близькі люди) і через ставлення до страждання, якого не можна уникнути. Словник Американської психологічної асоціації називає їх творчими цінностями, цінностями переживання і цінностями ставлення.

Парадоксальна інтенція і дерефлексія

Логотерапія має і практичні прийоми. Парадоксальну інтенцію використовують при тривозі й нав’язливостях. Наприклад, людина боїться почервоніти на нараді і від цього страху червоніє ще сильніше. Її просять із гумором «замовити» собі: «Сьогодні почервонію так, що всі ахнуть». Страх перед симптомом втрачає силу, і замкнене коло розмикається.

Дерефлексія потрібна, коли людина надто пильно стежить за собою: при безсонні, сексуальних труднощах, тривозі. Що більше ви вартуєте сон, то гірше засинаєте. Прийом переключає увагу із симптому на щось зовнішнє і осмислене.

Сенс як опора в горі і депресії

Ідеї Франкла часто допомагають тим, хто переживає втрату. Горе не обов’язково «проходити» за схемою, про це докладніше в статті про стадії прийняття горя. Але питання «як жити далі, заради кого і заради чого» рано чи пізно постає майже перед кожним.

Приклад: жінка втратила чоловіка після довгої хвороби. Перші місяці їй здається, що сенсу більше немає. У розмові з психологом з’ясовується, що найбільше їй болить від думки, що його забудуть. Вона починає збирати його фотографії і листи для онуків. Біль нікуди не подівся, але в неї з’явилася справа, пов’язана з коханою людиною. Це і є те, що Франкл називав сенсом через ставлення до страждання: не виправдання втрати, а відповідь на неї.

Схоже питання постає при апатії і відчутті, що життя минає повз. Якщо вам знайомий стан, коли зник інтерес до життя, або звичка відкладати справжнє життя «на потім», яку називають синдромом відкладеного життя, питання Франкла можна поставити собі прямо:

1. Що я роблю такого, що без мене не станеться?
2. Хто або що для мене справді цінне?
3. Яке ставлення до своєї ситуації я обираю, якщо змінити її не можу?

Важливе застереження: пошук сенсу сам по собі не лікує клінічну депресію. При депресії страждає сама здатність відчувати інтерес і цінність, і людині важко щось «знайти», поки симптоми не полегшено. Тому ідеї Франкла краще працюють як доповнення до лікування, а не замість нього. Якщо стан після втрати не відпускає понад пів року, варто дізнатися про ускладнене горе і його відмінність від депресії.

Що підтвердили дослідження, а що ні

Найпереконливіші дані отримано не для класичної логотерапії Франкла, а для її сучасних спадкоємців, терапії, зосередженої на сенсі. У великому рандомізованому дослідженні Брайтбарта і колег (2015) 253 пацієнти з запущеним раком отримували вісім занять групової терапії, зосередженої на сенсі, або звичайної підтримувальної групи. У тих, хто відвідав хоча б три заняття, у першій групі сильніше зросли якість життя і духовний добробут і сильніше знизилися депресія, безнадія і бажання прискорити смерть. На тривогу метод не вплинув. Коли рахували всіх учасників, зокрема тих, хто не прийшов жодного разу, ефект зберігся лише для якості життя, депресії і безнадії.

Що це означає на практиці:

• Підхід вивчено переважно в людей із тяжкими хворобами, де питання сенсу стоїть особливо гостро. Переносити ці результати на всіх підряд не можна.
• Для лікування депресії в дорослих у рекомендаціях NICE перелічено інші методи: когнітивно-поведінкова терапія, поведінкова активація, міжособистісна терапія, короткострокова психодинамічна терапія, консультування і деякі інші. Логотерапії в цьому переліку немає.
• Сам Інститут Франкла називає підхід емпірично обґрунтованим, але строгих порівняльних випробувань класичної логотерапії мало.

Є і змістовна критика. Багато психотерапевтів вважають, що логотерапія може звучати директивно: терапевт ризикує нав’язати клієнтові «правильний» сенс, хоча сам Франкл наполягав на протилежному. Інші зауважують, що ідея «знайти сенс у стражданні» може поранити людину в гострому горі, якщо подати її надто рано. Добрий фахівець починає з того, щоб вислухати біль, а не пояснити його.

Коли звертатися до фахівця

Зверніться до психолога, психотерапевта або психіатра, якщо:

• порожнеча, апатія і відчуття безсенсовості тримаються понад два тижні майже щодня;
• ви перестали давати раду роботі, навчанню, побуту;
• після втрати минуло багато місяців, а біль не стає м’якшим;
• з’явилися думки про те, що жити не варто, або про самоушкодження.

Якщо ви думаєте про самогубство або боїтеся за своє життя просто зараз, телефонуйте 112 (єдиний номер екстреної допомоги в Україні, Казахстані, Грузії, Молдові та країнах ЄС). Якщо стрес накрив після важкої події, почніть із простих кроків самодопомоги при сильному стресі, а потім знайдіть фахівця.

З чого почати читати Франкла

Почніть із «Людини в пошуках сенсу»: це коротка книжка, її можна прочитати за кілька вечорів. Тим, хто хоче зрозуміти метод глибше, підійде «Воля до сенсу» (1966). Перед смертю Франкл встиг видати автобіографію «Спогади» (1995) і останню книжку «Людина в пошуках вищого сенсу» (1997).