5 стадій прийняття горя: як минає переживання втрати

Стадії прийняття горя зазвичай перелічують так: заперечення, гнів, торг, депресія, прийняття. Схему запропонувала психіатриня Елізабет Кюблер-Росс, і за пів століття вона стала найвідомішим описом утрати. Проте Кюблер-Росс вивчала не родичів у жалобі, а смертельно хворих людей, і сучасні дослідження горя малюють складнішу картину, ніж п’ять сходинок.

П’ять стадій Кюблер-Росс простими словами

Кожну стадію легше зрозуміти з того, як вона звучить зсередини.

Стадія	Як може звучати	Що відбувається
Заперечення	«Цього не може бути», «я зараз прокинуся»	Психіка не встигає вмістити те, що сталося, людина ніби живе в тумані
Гнів	«Чому це сталося зі мною?», «лікарі не встежили»	Біль шукає винного: долю, інших людей, померлого, себе
Торг	«Якби я зателефонувала раніше», «я все зроблю, тільки нехай...»	Спроба подумки скасувати втрату або домовитися з нею
Депресія	«Нічого не хочеться», «без нього все безглуздо»	Приходить повне усвідомлення втрати, туга, порожнеча, сльози
Прийняття	«Його немає, і мені треба жити далі»	Втрата стає частиною життя, з’являється місце для нових справ і зв’язків

Слово «депресія» в моделі означає глибокий смуток, а не діагноз. Глибокий смуток після смерті близької людини є нормальним. Клінічна депресія і затяжне горе бувають окремо, про них нижче.

Звідки взялася модель

1969 року вийшла книжка Кюблер-Росс «Про смерть і вмирання». У ній вона описала, як пацієнти, що дізналися про смертельний діагноз, проходили через п’ять станів. Матеріалом були її розмови з понад двомастами людьми, які помирали. Систематичного дослідження людей у жалобі в основі моделі не було.

Пізніше Кюблер-Росс застосувала стадії до родичів людей, які помирають, а потім модель перенесли на будь-яке горе. Вона швидко стала популярною: за оцінкою самої Кюблер-Росс, до 1982 року стадії викладали приблизно на 125 тисячах навчальних курсів. Схожі фази горя описували й британські психіатри Колін Паркс і Джон Боулбі, які спиралися на теорію прив’язаності. Паркс навіть вважав, що ідея стадій належить Боулбі та його колезі Робертсону, а не Кюблер-Росс.

Чи обов’язково стадії йдуть по черзі

Ні. Це визнавала й сама Кюблер-Росс. У книжці 2005 року, написаній разом із Девідом Кесслером, вона уточнила, що стадії не є зупинками на лінійній шкалі і не всі люди проходять їх усі й у заданому порядку.

На практиці горе схоже на хвилі. Уранці людина спокійно займається похоронними справами, увечері її накриває злість, за тиждень здається, що стало легше, а потім пісня на радіо повертає гострий біль. Клінічний огляд для психіатрів (Zisook і Shear, 2009) описує звичайне горе саме так: спочатку почуття накочуються хвилями без видимого приводу, потім їх запускають конкретні нагадування про померлого, а з часом хвилі приходять дедалі рідше.

Приклад. Жінка за місяць після смерті матері злиться на себе за те, що «застрягла в торгу»: вона знову й знову думає, що могла наполягти на обстеженні раніше. Подруга каже їй, що «час переходити до прийняття». Така порада лише додає провини. Думки «а що, якби» можуть повертатися й через рік, і це не означає, що горе пішло неправильно.

Що підтвердили дослідження, а що ні

2017 року дослідники горя Маргарет Штребе, Генк Схют і Катрін Бернер опублікували огляд із прямою назвою: людей у жалобі вводять в оману стадіями горя. Їхні головні закиди до моделі такі:

• у неї немає теоретичного пояснення, навіщо людині горювати;
• в один ряд поставлено різні речі: емоції (гнів, смуток) і мисленнєві процеси (заперечення, торг);
• дослідження не знайшли фіксованої послідовності;
• якщо сприймати стадії як норму, людина починає думати, що горює «неправильно», а оточення і навіть фахівці реагують недоречно.

Найвідоміше дослідження на захист стадій провели Мацієвскі, Прігерсон і колеги 2007 року. Його методи розкритикували, і пізніше самі автори запропонували говорити не про стадії, а про різні стани горя, які змінюються і поступово слабшають.

Горе в різних людей минає по-різному

В американському дослідженні літніх людей, які втратили чоловіка чи дружину, майже половина учасників (46%) виявилася стійкою: вони сумували, але зберігали звичне життя без тяжкого спаду. Картину, яку прийнято вважати типовим горем, із сильним болем і повільним відновленням, показали лише 11%. Це не означає, що стійкі люди любили менше. Просто горе не мусить виглядати однаково.

Модель подвійного процесу

Одна з моделей, які дослідники пропонують замість стадій, це модель подвійного процесу Штребе і Схюта (1999). Вона описує дві групи завдань, з якими стикається людина після втрати.

1. Завдання, пов’язані із самою втратою: туга, спогади, сльози, розмови про померлого, відвідини могили.
2. Завдання відновлення: навчитися жити без цієї людини, взяти на себе її справи й ролі, розібратися з грошима і побутом, поступово будувати нове життя.

Ключова ідея моделі полягає в коливанні. Здорове горе не означає безперервної роботи з болем. Людина то занурюється у втрату, то відволікається на справи і навіть дозволяє собі відпочинок від горя, і такі перерви входять у нормальне переживання.

Приклад. Чоловік після смерті дружини вечорами переглядає фотографії і плаче, а вдень учиться готувати й розбирається з документами. Якщо дивитися крізь призму стадій, йому можна дорікнути «запереченням» удень. За моделлю подвійного процесу він робить саме те, що потрібно.

Що з моделі все-таки корисне

П’ять стадій добре працюють як словник. Вони дають назви почуттям, які інакше лякають: злість на померлого, нескінченне «якби», бажання скасувати реальність. Упізнати свій стан у переліку і зрозуміти, що так буває в багатьох, уже полегшення. Проблеми починаються, коли перелік перетворюють на розклад.

Скільки триває горе і коли воно стає затяжним

Звичайне горе не має нормативного терміну. Річниці, свята і дні народження можуть повертати біль роками, і це нормально. Головний орієнтир інший: з часом біль має ставати тихішим, а в житті поступово з’являється місце для роботи, спілкування і планів.

У МКХ-11 є окремий діагноз: розлад затяжного горя. Його встановлюють, якщо постійна туга за померлим або поглиненість думками про нього разом із сильним душевним болем тримаються щонайменше 6 місяців після втрати, помітно довше, ніж прийнято у вашому оточенні, і заважають жити. У німецькому дослідженні 2024 року (Treml і співавтори) частка людей у жалобі з таким станом становила від 4,7 до 6,8% залежно від критеріїв. Докладніше про симптоми і відмінності від депресії розказано в статті про ускладнене горе.

Стадії горя після розставання і розлучення

Розставання теж є втратою, хоча людина жива. Багато хто впізнає в п’яти стадіях свої почуття після розриву: «він схаменеться» (заперечення), злість на партнера, уявні переговори («якщо я змінюся, все повернеться»), спустошення і, нарешті, спокій. Психологи часто використовують цю схему в консультуванні, але систематичних досліджень стадій саме після розриву мало, і вся критика моделі стосується й цього випадку.

Розлучення і розставання мають свої особливості.

• Колишній партнер поруч: у соцмережах, серед спільних знайомих, у розмовах про дітей. Кожна зустріч може повернути почуття, які здавалися прожитими.
• Торг тут буває реальним: спроби повернути стосунки, листування, зустрічі. Це затягує тугу за втратою.
• Завдання відновлення дуже конкретні: окремий побут, гроші, домовленості щодо дітей, нове коло спілкування.

Практичні кроки на перші тижні й місяці зібрано в статті про те, як пережити розставання.

Як підтримати себе

• Дозвольте собі різні почуття, зокрема злість і полегшення. Полегшення після довгої хвороби близької людини буває часто і не робить вас поганою людиною.
• Чергуйте горе і звичайні справи. Час для сліз і спогадів потрібен, але й прогулянка, робота, серіал не є зрадою.
• Тримайте базовий режим: сон, їжа, рух. Горе забирає багато сил.
• Говоріть про втрату з тими, хто готовий слухати без оцінок і порад.
• Відкладіть великі рішення (переїзд, продаж квартири) на кілька місяців, якщо це можливо.
• Якщо біль накриває надто сильно, не залишайтеся з ним наодинці: поговоріть із близькою людиною або фахівцем.

Як підтримати близьку людину в горі

Не квапте її зі «стадіями» і не кажіть, що вже час прийняти. Краще запитайте, чого вона хоче зараз: поговорити, помовчати разом чи отримати допомогу зі справами. Конкретна допомога (привезти продукти, забрати дитину зі школи, допомогти з документами) часто цінніша за слова. Згадуйте померлого на ім’я, якщо людина цього хоче: багато хто в жалобі боїться, що про рідну людину всі забудуть.

Якщо горе близької людини перейшло в депресію, знадобляться поради про те, як допомогти близькій людині в депресії.

Коли звертатися до фахівця

Звичайне горе не потребує лікування, але підтримка психолога чи психотерапевта може допомогти будь-коли. Звернутися до фахівця варто, якщо:

• через пів року і більше туга за померлим не слабне і заважає працювати, спілкуватися, дбати про себе;
• ви постійно уникаєте всього, що нагадує про втрату, або, навпаки, не можете думати ні про що інше;
• зникли сили й інтерес до всього, порушені сон і апетит, є відчуття власної нікчемності;
• ви стали більше пити або приймати заспокійливі без призначення лікаря;
• з’явилися думки, що жити нема навіщо, або бажання піти слідом за померлим.

У разі думок про самогубство чи загрози життю телефонуйте 112 (єдиний номер екстреної допомоги в Україні, Казахстані, Грузії, Молдові та країнах ЄС) або йдіть до найближчої лікарні. Почати можна й із сімейного лікаря: він оцінить стан і скерує до психотерапевта чи психіатра.