Типи прив’язаності в дорослих: як вони впливають на стосунки

Типи прив’язаності описують, як ви поводитеся в близьких стосунках: наскільки довіряєте партнерові, як переносите розлуку і що робите, коли вам погано. Зазвичай говорять про чотири типи: надійний, тривожний, уникальний і дезорганізований. Далі про те, як дізнатися свій тип, як він проявляється в парі і чи можна його змінити.

Звідки взялися типи прив’язаності

Спочатку прив’язаність вивчали в дітей. Британський психоаналітик Джон Боулбі описав, як малюк шукає близькості з дорослим, який його захищає, а Мері Ейнсворт побачила в експерименті з короткими розлуками, що діти роблять це по-різному. З цих досліджень виросла теорія прив’язаності.

1987 року психологи Гейзан і Шейвер припустили, що зв’язок між дорослими партнерами влаштований схоже на зв’язок дитини з матір’ю. Поруч із коханою людиною спокійно, без неї тривожно, у неї шукають розради. Вони запропонували людям три короткі описи і попросили вибрати найбільш схожий на себе. Близько 60% обрали спокійний і довірливий опис, приблизно по 20% тривожний і відсторонений. Цей розподіл майже збігся з тим, що Ейнсворт бачила в однорічних дітей.

Дві шкали замість чотирьох скриньок

Згодом з’ясувалося, що люди не діляться на чіткі групи. Коли дослідники зібрали багато тверджень про близькість і подивилися, як вони пов’язані між собою, вийшло дві незалежні шкали.

• Тривога в прив’язаності: наскільки ви непокоїтеся, що партнер недоступний, розлюбить або піде.
• Уникання: наскільки вам незатишно відкриватися, залежати від іншого і дозволяти йому залежати від вас.

Більшість дослідників сьогодні вимірює прив’язаність саме так, у балах за двома шкалами. Чотири типи це зручні назви для кутів цієї схеми.

Тип	Тривога	Уникання	Як це відчувається зсередини
Надійний	низька	низьке	«Мені добре поруч, і я впораюся, якщо треба побути на самоті»
Тривожний	висока	низьке	«Мені потрібно більше близькості, я боюся, що мене покинуть»
Уникальний	низька	високе	«Мені спокійніше, коли я ні від кого не залежу»
Дезорганізований	висока	високе	«Я хочу близькості й водночас боюся її»

Більшість людей перебуває не в кутах, а десь між ними. Тому формулювання «у мене трохи підвищена тривога» зазвичай точніше, ніж «я тривожний тип».

Чотири типи прив’язаності

Надійний

Людина з надійною прив’язаністю загалом вірить, що партнер прийде на допомогу, і сама готова допомагати. Вона може попросити підтримки, не соромлячись цього, і спокійно сприймає те, що в партнера свої справи. Такі люди в середньому більше задоволені стосунками, а їхні союзи міцніші й тримаються на довірі.

Приклад: партнер затримується на роботі і дві години не відповідає. Людина з надійною прив’язаністю думає «мабуть, нарада», пише одне повідомлення і займається своїми справами.

Тривожний

Тут багато бажання близькості і мало впевненості, що її дадуть. Психологи називають таку стратегію гіперактивацією: людина докладає багато сил, щоб отримати увагу й підтвердження любові, і злиться або впадає у відчай, коли не отримує. Такі реакції частіше складаються там, де дорослий у дитинстві відповідав то тепло, то холодно, без зрозумілої логіки.

У тій самій ситуації із затримкою тривожний партнер пише п’яте повідомлення, перебирає в голові версії про сварку чи зраду, а при зустрічі починає з докору. Якщо це схоже на вас, стане в пригоді стаття про те, як упоратися з ревнощами.

Уникальний

Людина з уникальною прив’язаністю тримає дистанцію: не просить про допомогу, не любить розмов про почуття і дратується, коли партнерові «забагато треба». Це стратегія деактивації, тобто приглушення власних потреб у близькості. Вона часто виростає з досвіду, де за прохання про допомогу і сльози соромили або відштовхували.

Важлива деталь: зовнішній спокій не означає, що людині байдуже. В експерименті, де дорослих просили уявити втрату партнера, люди з вираженим униканням хвилювалися фізіологічно так само, як решта, просто краще вміли придушувати ці думки.

Приклад: після сварки уникальний партнер іде в телефон або в роботу і каже «все нормально», хоча всередині далеко не нормально. Такий страх зближення ще називають інтимофобією.

Дезорганізований

Цей тип у дорослих ще називають тривожно-уникальним. Високі обидві шкали: людині дуже потрібна близькість, і вона ж лякає. Звідси метання: то сама тягнеться до партнера, то різко відштовхує. Дослідники зазначають, що людям із таким поєднанням важче, ніж тим, у кого високе лише уникання: їм гірше вдається впоратися з власними емоціями.

У дітей дезорганізовану прив’язаність пов’язують із досвідом, який лякає або є непередбачуваним, але не лише з насильством. Високий рівень стресу в родині, наприклад бідність і багато проблем водночас, теж підвищує її частоту. Тому цей тип не доводить, що в дитинстві було насильство.

Як тип прив’язаності проявляється в парі

У спокійні дні різниця між типами майже непомітна. Вона видна, коли комусь погано, страшно або в парі конфлікт. Люди з надійною прив’язаністю частіше просять підтримки і частіше самі її дають. У тривожних і уникальних пояснення вчинків партнера під час сварки зазвичай не заспокоюють, а посилюють невпевненість.

Окрема історія це пара з тривожного й уникального партнера. З досвіду консультування вона трапляється часто і працює як гойдалка: один наздоганяє, інший тікає, і що сильніше перший вимагає відповіді, то далі відходить другий. Дослідження показують, що люди нерідко обирають партнерів, які підтверджують їхні очікування від стосунків. Можливо, тому тривожну людину так тягне до відстороненого партнера: це боляче, але знайомо.

Якщо стосунки перетворюються на постійну гонитву за підтвердженням любові і без партнера життя здається порожнім, варто прочитати про любовну залежність. Дослідники нерідко пов’язують таку залежність саме з тривожною прив’язаністю.

Звідки береться тип прив’язаності і чи змінюється він

Теорія припускає, що дитина з досвіду спілкування з дорослими будує внутрішні «моделі»: чи можна розраховувати на інших і чи вартий я турботи. Потім вона шукає стосунки, які підтверджують ці очікування, і так стиль підтримує сам себе.

Але реальні дані скромніші, ніж популярні статті. Зв’язок між тим, наскільки надійно людина почувається з батьками і з партнером, виявився від слабкого до помірного. Стійкість прив’язаності за довгі роки теж помірна. У дослідженні, де понад 700 людей спостерігали від немовлятства приблизно до 30 років, якість стосунків із матір’ю в ранньому дитинстві справді передбачала дорослу тривогу й уникання. Однак вона пояснювала лише невелику частину відмінностей між людьми. Дружба в дитинстві та її розвиток впливали на дорослу прив’язаність не менше, а на уникання навіть помітніше.

Висновок для життя простий: дитинство важливе, але це не вирок. Тип прив’язаності змінюється під впливом нових стосунків, втрат, тривалої дружби, психотерапії. В огляді про прив’язаність і психічні розлади зростання почуття безпеки названо важливою частиною успішного лікування, а те, наскільки клієнт відчував терапевта чуйним і підтримувальним, передбачало полегшення депресії.

Що робити тривожному партнерові

• Помічайте момент запуску. Зазвичай це пауза в листуванні, холодний тон, плани партнера без вас. Скажіть собі: «Зараз увімкнулася тривога», це вже знижує її силу.
• Робіть паузу перед дією. Не пишіть десяте повідомлення одразу: зачекайте 20 хвилин, займіть руки, зателефонуйте другові.
• Говоріть про потребу прямо, без докору. «Мені спокійніше, коли ти пишеш, якщо затримуєшся» працює краще, ніж «тобі взагалі на мене начхати».
• Спирайтеся не лише на партнера. Друзі, власні заняття і турбота про себе зменшують залежність настрою від однієї людини.
• Звертайте увагу на надійність. Людина, яка тримає слово й відповідає передбачувано, з часом заспокоює тривогу краще за будь-які запевнення.

Що робити уникальному партнерові

• Помічайте бажання зникнути. Коли хочеться піти в роботу чи замовкнути, запитайте себе, що саме зараз неприємно.
• Оголошуйте паузу, а не зникайте. Фраза «мені потрібна година, потім повернемося до розмови» зберігає зв’язок і дає вам простір.
• Діліться потроху. Одна фраза про свій день чи почуття на тиждень це вже крок, і він не мусить бути великим.
• Перевіряйте свої висновки. Думка «вона забагато вимагає» іноді слушна, а іноді це звичний спосіб не підпускати близько.

Чи можна вірити онлайн-тестам на тип прив’язаності

Наукові опитувальники існують. Найвідоміший, ECR-R, складається з 36 тверджень, по 18 на кожну шкалу, і дає два бали: тривоги й уникання. Окремого «типу» він не присвоює. Його розробили для досліджень, і навіть онлайн-версію на сайті автора постійно доопрацьовують, змінюючи частину запитань.

Більшість тестів із соцмереж на 10 запитань із висновком «ваш тип уникальний» наукової перевірки не проходили. Навіть добрий опитувальник показує, як ви бачите себе зараз: результат залежить від нинішніх стосунків і настрою. Тому будь-який тест варто сприймати як привід замислитися, а не як діагноз і не як ярлик для партнера.

Іноді люди плутають прив’язаність і любов, хоча це різні речі.

Коли звертатися до фахівця

Варто поговорити з психологом або психотерапевтом, якщо:

• ті самі сценарії повторюються від стосунків до стосунків;
• ревнощі, перевірки телефона чи страх бути покинутим заважають жити;
• ви раз у раз обриваєте стосунки, щойно вони стають серйозними;
• у дитинстві було насильство чи занедбаність, і спогади досі сильно зачіпають;
• у парі є приниження, погрози або контроль.

Працювати з прив’язаністю можна індивідуально і в парній терапії. Якщо вам із партнером важко домовитися про найпростіші речі, спільна консультація часто допомагає побачити, що ви обидва захищаєтеся, а не нападаєте.